Польська Армія Крайова.Війна за Львів 1944 рік.

Древню галицьку столицю мали намір захопити  і частини польської Армії Крайової. У плані операції «Буря», розробленому в Лондоні ще 1943 року, був спеціальний розділ, який передбачав захоплення Львова і репрезентацію польської влади перед Червоною Армією. 7 липня 1944 року командир формувань Армії Крайової полковник Філіпковскій отримав наказ: за будь-яку ціну при відступі німців оволодіти містом. Водночас частинам АК наказали паралізувати можливі спроби УПА захопити Львів (українській провід не мав бажання допомогти ані полякам, ані совєтам). 22-23 липня, коли німецькі війська практично залишили Львів, загони АК вийшли із підпілля, зайнявши райони Львівської Політехніки, Личакова, Погулянки, вулиці Зеленої. Вони не підпорядкувались совєтам, але нерідко налагоджували зв'язок з радянськими частинами і були їх провідниками, (частково повторилися події Листопадового чину).

22 липня 1944 року о 8.00 танкові батальйони радянських військ за підтримки мотострільців просувалися вулицею Зеленою і, дійшовши до центру, захопили кількох полонених зі штрафного батальйону німецької гірської дивізії. За день бою бригада втратила три танки і шість бійців. Наступного дня один батальйон (12 танків) досяг головного залізничного вокзалу, звідки чотири «Т-34» з батальйоном піхоти вирушили в бік центру і Замарстинова. До площі Ринок із боями пробився радянській танк «Гвардія». У той час тут вже розпоряджалися вояки польської Армії Крайової з підрозділу Станіслава Рокушинського, які вивісили на всі чотири боки ратушевої вежі прапори країн антигітлерівської коаліції: американській, англійській, французькій,радянській та польській. Учасники акції згадують, що прапор СРСР вони вивісили з боку Високого Замку, це викликало лють українських снайперів, які перебували на службі німецької армії, і вони почали інтенсивний обстріл.

 
За версією радянських істориків, гвардії старшина Радянської армії уродженець Чернігівщини Олександр Марченко, котрий під’їхав до Ратуші на танку «Гвардія», після сутички з німецькими військами вивісив на Ратуші червоний прапор. За польською версією, яка спирається на свідчення вояків АК, Марченко після дружньої розмови з польськими вояками, побачивши на вежі прапор СРСР, не піднімаючись на вежу, обмежився вивішенням совєтского прапора з вікна другого поверху над входом. За версією знову ж таки радянських істориків, у момент, коли Марченко виходив із ратушевої брами, його застрелили німецькі вояки, поляки ж згадують, що радянській вояка сів до танку і від’їхав з площі Ринок. До часів української незалежності на фасаді Ратуші була меморіальна дошка на честь вивішення над Ратушею червоного прапора. На вулиці Личаківській перед теперішньою церквою Покрови постав перший повоєнний пам’ятник радянським танкістам, відкритий 23 грудня 1945 року, - цей танк на постаменті простояв до початку 90-ч років. Марченко декілька разів був перепохований – у 1946 році його поховали на вул. Кохановського (тепер Левицького) біля будинку №13, а згодом прах перенесли на Пагорб Слави.

Для поляків, які хотіли воювати проти Німеччини, був лише один варіант: записатися в радянську дивізію імені Костюшка ,бо Армія Крайова була ворожою для совєтів, і більшість із тих, хто там воював і хто їй допомогав, згодом вивезли до Сибіру. Зокрема ксьондз Керницький з Латинської катедри, який був зв’язковим АК, одержав десять років таборів.

Біля будинку №14 на вул..Словацького, якраз поблизу теперішнього приміщення Червоного Хреста, вояки АК поставили гармату і стріляли по німцях. Польські вояки були в цивільному, лише на рукавах мали біло-червоні пов’язки. Згодом німці відступили на залізничний вокзал. Коли до Львова прийшли совєти, польські діти показали їм місця, де були закладені бомби. Німці, відступаючи, залишали багато мін і фугасів у каналізація і телекомунікаційних шляхах.

Спеціальним наказом Сталіна АК було названо ворожою, що підлягала репресіям. Її керівника Владислава Філіпковського 28 липня викликали до представника НКВС у Львові,  комісара Грушка, якій категорично заявив: Львів – радянське місто, й висунув вимоги – негайно зняти прапори у місті (на Ратуші вже прапор скинули), припинити патрулювання вулиць, зібрати аківців у казармах і скласти зброю. В переговорах брали участь М.Хрущов і Д.Мануїльський, які доповіли Сталіну про їх результати. Після розброєння Філіпковського, вище командування і штабістів АК у Львові арештували, а жовнірів, які погодилися вступити до Війська Польського, звільнили з-під охорони, решту ж відправили у табори. Близько 300 аківців запроторили до в’язниці на Лонцького.  

У листопаді 1944 року на День Усіх Святих та в 26-у річницю незалежності Польщі в центрі міста та на Цвинтарі Орлят відбулися багатолюдні демонстрації під польськими прапорами і гаслами «не віддамо Львова СРСР!» , «Загинемо, але Львів буде наш!», «Смерть більшовикам!». Органи НКВС провели арешти активістів цих  заходів, потім захопили підпільну радіостанцію  Армії Крайової, яка підтримувала зв'язок із Лондоном. «Польську проблему» остаточно вирішили виселенням тисяч поляків на історичну батьківщину в нових кордонах.

Додам. У вірменському дворику, був колись банк Mons Pius, заснований вірменами, як кредитний банк. По християнським канонам, не можна давати в борг гроші під відсотки, бо гроші це обмежений ресурс. Проте можна давати худобу або зерно (можна зібрати врожай і віддати таким чином борг). Натомість банк видавав кредити під відсоток товару або послуг. Для прикладу: якщо будували будинок на позичені кошти, одну квартиру мали віддати банку, або з закупленого товару мали віддати 10-15%, але тільки товаром. Коли совєти прийшли у 1939 році у Львів, то зацікавились власниками банку, яких було чотири. Закінчилось все тим, що один з них покінчив життя в камері тюрми, ще один вистрибнув з вікна під час слідства, а доля решти власників невідома. І є версія, що саме за кошти цього банку і спонсорувалась Армія Крайова.

Ілько Лемко, Володимир Михалик. Львів повсякденний (1939-2009)