Шукати в цьому блозі

Львів.60-ті роки.


На початку шістдесятих, вперше після війни, львівяни побачили площу Ринок у більш-менш пристойному вигляді - нарешті нормально поштукатурили середньовічні будинки. Тоді ще стояли мури Бернардинського собору. У центрі було відносно чисто. Вулицями ходили пани у фетрових капелюхах і макінтошах, у їхніх кишенях лежали абонементи до філармонії на весь концертний сезон. Це був час, коли спраглі духовної поживи громадяни з фанатизмом, який і не снився пізнішим адептам рок-музики, штурмували концертні зали, де виступав піаніст Святослав Ріхтер; шкільні вчителі старого польського гарту били ледачих учнів лінійкою по долонях, а не кулаком по обличчю, як трапляється тепер. Кулькові ручки ще були дивом, отже школярі мачали пера в чорнильниці й мусили писати з каліграфічним натиском - до сімдесятих  років у шкільній програмі існував окремий предмет «чистописання». На спеціальних уроках першокласники намагалися як найретельніше виводити літери в зошитах у косу лінійку. Чорні нарукавники захищали їх від фіолетових чорнильних плям, що розтікалися партою; взимку учні ходили до школи у валянках і гумових калошах, чорних і блискучих ззовні та червоних зсередини.
Це був час, коли говорили не «на Ринку», а «в Ринку» і на вулиці ще часто можна було почути, як норму, звертання «прошу пані» і «прошу пана», на відміну від пізніших сімдесятих і вісімдесятих років, коли така форма звертання вважалася вже ( і, на жаль, не лише москалями) архаїчним впливом села і перекочувала виключно на базари.
Бачки з питною водою і металевим горнятком на ланцюжку в установах, а також фонтанчики з питною водою у парках і на вулицях давали змогу громадянам безкоштовно втамовувати спрагу. Біля під'їздів  багатьох будинків стояли блискучі металеві шкрябачки для зчищення бруду із взуття.
Шістдесяті роки - це епоха хрущовок. Хоча перші з них з'явилися наприкінці п'ятдесятих, але масово чотири- і пятиповерхові бараки будують з 1961 року: висота квартири - 2,70м (а деколи і 2,50), найменші із можливих кухні - 5,5 кв.м і суміжний санвузол. Норма житлової площі - 9 кв.м на людину - небачений раніше простір! Та головне, що це було початком масового переселення людей із комунальних квартир і підвалів в окремі помешкання, де кожна сім’я нарешті мала власну кухню, туалет і ванну. Про ці квартири львівяни жартували, що будівельники забули з’єднати стелю з підлогою і водопровід із каналізацією. А через те, що стіни не тримали тепла, їх прозвали «хрущовскими холодильниками». У 1962-1963 роках виникли  перші житлові корпоративи, і почалося будівництво корпоративних будинків. Спочатку це запровадили телевізорний завод, «Сільмаш» і фірма «Прогрес» (в такому будинку від заводу «Прогрес» жила моя бабуся на вул. Декабристів). Львів  почав стрімко розбудовуватись, і мікрорайон на вулиці Терешкової  став першим експерементальним у місті. Він виріс на місці пустиря, обмеженого із західного боку вулицею Пустою, з півдня - Кульпарківською, з півночі- вулицею 1 Травня і зі сходу - залізничною колією на Сихів.


У 1960 - 1961 роках зявилися магазини і їдальні самообслуговування - це був «перший крок до комунізму». Водночас у свідомості радянських львів’ян поширювався неофіційний антисеметизм - 1962 році закрили синагогу, ліквідували єврейську громаду і приєднали єврейській цвинтар до Янівського.
15 червня 1960 року відкрилося загальноміське сміттєзвалище у Грибовичах дорогою на Куликів, і з цього дня заборонили вивіз сміття на кінець вулиці Зеленої.
6 серпня 1960 року у Стрийському парку відкрили кінотеатр «Львів», а 21 вересня  - кінотеатр «Супутник» на Левандівці.
15 листопада 1960 року урочисто відкрито головний критий корпус Краківського базару, а у травні 1961 року на головній пошті започатковано новий вид послуг - факсимільний зв’язок. У вересні 1961 року у всьому місті були обладнані посадкові смуги на зупинках трамваїв і тролейбусів. Тоді ж з’єднали вулиці Б.Хмельницького та 700-річчя Львова вулицею Річною (тепер Липинського). У 1961 році зявилися поліетиленові пакети, які називалися целофановими, проте аж до кінця 70-х років в магазинах продовжували загортати продукти у папір. 15 березня 1962 року відкрилося кафе «Веселка» на розі вулиць Костюшко і 17 вересня (памятаю ще то кафе,продавали смачні тістечка, тепер,як і всюди магазин з одягом.Не розумію рентабельність тих магазинів з турецькими лахами,були б гроші, повернув тістечка). А у жовтні на вулиці Коперніка відкрився перший і на той час єдиний(!) у СРСР музичний салон. Місяць навчання музиці тут коштував 12 карбованців 80 копійок. За 20 копійок можна було грати на піаніно цілу академічну годину - 45 хвилин, за 10 копійок - на акардеоні, за 8 - на баяні, за 5 - на скрипці, за 1 копійку - на гітарі,мандоліні і домрі.
На початку лютого 1963 року напроти памятника Міцкевичу у колишньому пасажі Касслера відкрився перший дитячий пасаж «Барвінок», або «Дитячій світ». 18 серпня 1963 року відбувся футбольний матч на новому стадіоні «Дружба» між «Карпатами» і «Жальгірісом». Сьогодні це виглядає неймовірним, але у квітні 1964 року на вулиці Франка відкрилося ательє «Спасибі!», де безоплатно ремонтували телевізори. В той самий час почалася боротьба з чайовими у сфері обслуговування. А львівська АТС почала встановлювати на телефони блокіратори. Для вгамування тих, хто протестував, знайшли простий спосіб - їм взагалі відключали телефон. У серпні 1964 року на вулиці Федьковича відкрили нову залізничну лікарню на 150 місць.
У 1964 році у Львові збудували перший 12-поверховий будинок, який назвали «висотним»,  - там розмістилася машинно - обчислювальна станція Обласного статистичного управління, поруч із новим кінотеатром «Мир». Тривала широкомасштабна газифікація міста, і до вісімдесятих років Львів був практично  повністю газифікований.
31 жовтня 1964 року перед університетом відкрили памятник Іванові Франку, а в листопаді на місці двох старих австрійськіх камяниць завершили будівництво будинку «Червоної шапочки» на проспекті Леніна (Свободи) (тепер там Острів суші). У липні 1965 року відкрилися книгарня «Дружба» і кінотеатр «Мир» (тепер нічний клуб «Міленіум»). 12 листопада 1965 року з’явилися перші у Львові маршрутні таксі «Головний вокзал – Аеропорт». За проїзд у них платили 15 копійок. А от на рейсі «Центр – Майорівка» брали 48 копійок, бо це вважалося далекою околицею, але у травні 1966 року там відкрилося кафе «Юність», і Майорівка стала ближчею до міста. У 1966 році у Львові відкрили аптеку-музей, заснували Товариство охорони памятників історіїї і культури і виготовили перший кольоровий кінескоп. 5 січня того ж року на вулиці Проїзній (Данилишина) відкрився магазин «1000 дрібниць».
У квітні 1969 року на Львівскій фабриці музичних інструментів випустили перші в Україні електрогітари. У червні відкрилися популярні львівські кафе «Ватра», «Під левом» і бар «Під вежею». 8 липня 1969 року відкрили стелу на проспекті Ленінського комсомолу (вулиця Пасічна) на честь 50-річчя ВЛКСМ.
У 1959-1963 роках було закладено парк «Дружба» (Снопківській), 15 квітня 1960 року відкрився Центральний універмаг, 8 травня 1966 музей військ ПрикВО, 25 жовтня 1968 року - львівській цирк. Також у 1968 у східній частині Парку культури було збудовано стадіон «Юність» на 8 тисяч місць. Безумовно, найвидатнішою подією у спортивному житті міста за всі радянські часи став день 17 серпня 1969 року, коли команда «Карпати»завоювала кубок СРСР з футболу. Тоді на московському стадіоні імені Леніна в Лужниках львівські хлопці подолали ростовській СКА 2:1. А що у ці хвилини діялось у Львові! Десятки тисяч фанатів "Карпат" після перегляду матчу по телевізору висипали на вулиці міста. Це найбільша демонстрація за всю історію футбольного руху у Львові. Розповідають, що ошалілі від щастя фанати «Карпат» підняли на руках міліцейський «луно хід» (так називали міліцейські авто - на честь пристрою, який в ті часи висадили на Місяці) і занесли його на знамениту клумбу (батько мені розказував,що фанати перевернули трамвай №4). Отже, досвід вуличних демонстрацій львівяни набували ще із шістдесятих.
Ілько Лемко, Володимир Михалик. Львів повсякденний (1939-2009)
Далі буде…

Немає коментарів:

Дописати коментар